Історія карате
Багато хто запитує - коли народилося карате?
Коли народилося карате, не знає ніхто.
І навряд чи це коли небудь стане відомо.
Про походження карате відомо тільки з легенд. Так за однією з легенд, засновником карате вважається Бодхідхарма, засновник дзен-буддизму , який у 520 р.н.е. переніс свою резиденцію з Індії в Китай, в монастир Шаолінь, розташований на сході гори Шаоші в декількох десятках кілометрів від міста Чженчжоу. Цей монастир став центром його вчення про Будду, а заодно і центром розумового і фізичного виховання послідовників цього вчення.
В монастирі Шаолінь Бодхідхарма навчав своїх учнів умінню терпіти (витривалості), розвивати силу, швидкість, спритність, гнучкість. Проводимі ним тренування ?рунтувалися на принципі рухів тварин з елементами самозахисту і імовірно називалися "18 рухів рук архата". Надалі методи фізичних тренувань Бодхідхарми розвивалися й удосконалювалися і стали відомим як бойове мистецтво монастиря Шаолінь.
Згодом це мистецтво вивезли в Японію, де воно змішалося з місцевими прийомами боротьби жителів островів.
Документально підтверджених історичних відомостей про появу карате в Японії не так вже й багато. Відомо, що у ХII ст. , коли самурайські дружини Тайра, розбиті в битві при Дан-ноур (суч. Симоносэки) військами Мінамото, безладно кинулися на південь, багато переправилися на Окінаву і там ознайомили місцевих жителів з своїм бойовим мистецтвом.
Існує й інша точка зору , згідно з якою карате не було перейнято на Окінаві з китайського кулачного мистецтва, а зародилося і розвивалося на Окінаві. Дехто вважає, що карате - споконвічно окінавське військове мистецтво, до якого китайське кемпо дуже небагато додало.
Вже те,що більшість термінів сучасного карате, походять від старокитайських, свідчить: визначати карате як споконвічно окінавське бу-дзюцу - явне перебільшення.
Окінавське карате також запозичене у Китайського кулачного бою.
Одним з факторів розвидку окінавського карате на острові , являвся політичний курс на заборону зброї. Вперше заборона на зброю датується 1429 р., для всіх окрім королівської дружини і вищих феодалів. Народ виявився беззахисним перед свавіллям чиновників, солдатів, а також розбійницьких зграй, що на думку деяких аналітиків змусило селян шукати порятунку в бойових мистецтвах.
Після того, як в 1609 р. Окінава була захоплена володарем південно-японського князівства Сацума Сімадзу Иэхіса і стала частиною Японської імперії , населення Окінави стало об?єднуватися в окремі товариства і створювати союзи самооборони. Так ще з початку ХVII століття відоме ім?я непереможного бійця Яру з села Тятан, який так наполегливо боровся з японцями, що став свого роду національним героєм. Яру відкрив школу бойових мистецтв , в якій відпрацьовувались прийоми ударів на таких пристроях як " Маківара" і багаторазово повторюючи спеціальні вправи " ката" що дозволяє освоїти техніку рукопашного бою без допомоги партнера. Його учні володіли найвищою майстерністю та силою ударів так як в бою , щоб вижити , треба було вбити супротивника з одного удару.
Поряд з цим зявилося бойове мистецтво, в основі якого була закладена техніка володіння різного виду зброєю, в якості якої використовувалися знаряддя праці селян або рибалок.
В кінці ХIХ i на початку ХХ ст. серед майстрів окінавського карате найбільш авторитетними були Хигаонна Канре (1853-1915), Асато Анко ( 1827-1906) , Итошу Ясуцуне (1830-1915) і Мотобу Течі (1871-1944). Учні цих майстрів і стали основоположниками найбільш відомих шкіл японського карате.
Взагалі до ХХ ст. слово карате на кінаві писалося двома ієрогліфами:"кара", що буквально означає "Китай періоду правління династії Тан", але іноді вживається в розширюваному сенсі передачі поняття "Великий Китай",і "те"-рука.
Сучасний майстер мистецтва карате Фунакоші Гітін (1868-1957) змінив ієрогліфи так, що вони стали означати "порожня рука".
